Школо моя величава
Дивиться вікнами в світ...
Наше життя – це своєрідний храм, цінний нашою працею та мудрістю попередніх поколінь. Зникають у безвісті держави, на порох розсипаються на порох будівлі, пересихають ріки, гори перетворюються на купи каміння, все стає тліном і прахом, а людська пам’ять залишається і несе крізь час голос людської душі. Це так. Бо без минулого немає майбутнього. Кожна людина тримає у пам’яті найяскравіші миті свого життя. Кожному дорогий той клаптик землі, де відкривали для себе навколишній світ, де уперше забриніли звуки рідної мови. Так починалося наше дитинство. Це ціла планета, яка супроводжує нас все життя. Вона біліє, ніби маяк серед неозорого житейського моря, наповняючи душу ніжністю і теплом. Зі спогадів дитинства випливає рідна школа, тріпочучи у серці журавлиним крилом, линучи через розметані хмари у синій глибокій далечі, і веде через тисячоверстя доріг і навіть років до рідного гнізда. Ми любимо свою школу. Не любити її неможливо: це наш дім, наше життя, наша праця і натхнення. Вона щодня відкривається для нас по-новому, наче мудра книга. Вона має свій силует, своє обличчя, свої голоси і навіть щось схоже на душу. Вона неповторна – весняна чи осіння, ранкова чи вечірня, сполоскана червневою зливою чи притрушена молодим сніжком. Вона – наша любов, наше сумління, наше майбутнє. Перша згадка про школу у селі відноситься до 80 –х років ХІХ ст. Село Лошківці було власністю поміщика Мондзелевського. Саме він за проханням кількох заможних селян запросив у село вчителя Івана Не зарічного. Його утримували селяни: забезпечили житлом і продуктами харчування. Спочатку школа розміщувалась в селянських хатах. Існувала вона недовго. Учнів було мало. Навчання проходило нерегулярно: розпочиналось коли випадав перший сніг, і закінчувалося, коли починалася перша робота. Селяни до навчання дітей ставилися невідповідально, з презирством. Перших учнів закидали камінням. Відбувся схід села. На ньому вирішили подати клопотання про закриття школи. Делегація лошківчан на чолі з Гаврилом Севастьяновим відправився до губернатора в Кам’янець-Подільський. Проте, губернатор вигнав цю делегацію... До 1910 р. в селі діяла церковно-приходська школа. Знаходилася вона в приміщені попівської комори. До речі, це територія сучасної школи. В одній половині проживав піп із сім’єю, а у другій він проводив заняття з учнями. Навчання було платне, велося польською мовою. Підручників не вистачало, для читання використовували релігійну літературу. Вивчали Закон Божий, Псалтир, Євангелію, арифметику і читання. Одним із вчителів церковно-приходської школи був І. Яворський. У кінці ХІХ ст.. у школі було три класи, у яких навчалося 110 дітей. За третій клас складали екзамени. У 1912 р. односельчани Хамардюк Петро Іванович, депутат IV державної Думи, домігся коштів від земської управи на будівництво школи. Розпочалася робота. Так у Лошківцях розпочалася з’явилося приміщення школи. У селі її називали «Червоною» за кольором стін. Тут розмістилися чотири класи. Першим учителем у цій школі був Г. Тустановський. У школі карали учнів за найменший непослух – існувало тілесне покарання. Приміщення школи служило також помешканням «гостинної» (готелю для панських слуг, збудованого паном Мондзелевським) У селі цей будинок називали «Білою» школою, ззовні стіни були побілені вапном. З 1925 р. тут навчалися учні старших класів. У 1934 р. до будинку почали добудову. Із західної сторони будівлі з’явилися три класні кімнати, коридор, кабінети для вчителів і директора. Директор школи був Кучмас Федір Семенович. У 1936 р. відбувся перший випуск учнів 7 класу. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 р. р. перервала навчання школярів. Після звільнення села від німецьких окупантів у 1944 р. у школі відновилося навчання. У школі було семирічне навчання. Учні початкових класів навчалися в приміщенні «Червоної» школи, а учні старших класів – в приміщенні «Білої» школи. Учнів навчалося багато. Класи були наповнені дітьми-переростками, навчання яких було перервано війною. Процес навчання тривав у скрутних умовах. У селі не було електрики. Діти по черзі приносили гасову лампу, яка стояла на столі учителя. Не вистачало підручників, зошитів. Учні самі виготовляли ручки, чорнило робили з ягід бузини, змішаної з порохом згорілих ракет. Зошити зшивали з паперу темного кольору (використовували з паперових мішків). У 1944-1946 р. р. школу очолював І. Павлюк. У 1947-1949 р. р. – директором став М. Коваленко, а його наступником С. Кучерявий – 1949-1952 р. р. ; Онишко І. Ф. – 1952-1953 р. р., 1963-1975 р. р. ; Ковальчук Л. Г. – 1953 -1954 р. р. ; Горбатюк Л. І. – 1954-1957 р. р. У 1957 р. проходить реорганізація школи: вона стає середньою. Було подано 35 заяв про вступ до 8 класу. Директором школи призначили молодого вчителя історії Кулаковського Сергія Васильовича. У школі працював дружній вчительський колектив.
Вчителями початкових класів були Романчук Паша Петрівна, Стадник Ніна Гаврилівна, Кулаковська Ольга Григорівна, Гуменюк Зіна Михайлівна.
Вчителі–предметники: Онишко Іван Федорович, Слогоцька Олена Пилипівна, Вінявська Софія Броніславівна, Ковальчук Леонід Гервасійович, Шара Ганна Івана, Хамардюк Тарас Петрович і ін.
Весь колектив учителів віддавав усі свої знання і вміння підростаючому поколінню. У 1963 р. середню школу реорганізували у восьмирічну. Директором восьмирічної школи став Онишко Іван Федорович. У 1968 р. біля школи збудували їдальню для учнів.
На хуторі Федорівка при селі Лошківцях до 1984 р. існувала самостійна початкова школа. Багато років свого життя присвятили навчанню і вихованню учнів вчителі початкових класів Федорівської школи Грель Ганна Миколаївна і Коростіль Надія Яківна.
У Лошковецькій восьмирічній школі гарно була поставлена культмасова робота. У школі святкували всі знаменні дати. Особливо урочисто відзначали День Перемоги. Під звуки духового оркестру учні школи і жителі села йшли у сквер Слави, де проводився мітинг. Кожного літа учні школи під керівництвом вчителів проводили екскурсії у різні куточки України і Росії. Побували у Кам’янці-Подільському, Хмельницькому, Севастополі, Одесі, Ленінграді, Москві.
Під керівництвом директора школи Дудик Л. С. (1975-1979 р. р.) працював досвідчений вчительський колектив: Хамардюк Тарас Петрович, Шкварилюк Галина Степанівна, Кулаковський Сергій Васильович, Вінявська Софія Броніславівна, Ковальчук Леонід Гервасійович, Гуляс Антон Михайлович, Мазур Василь Васильович, Сміян Федір Мойсейович, вчителі початкових класів: Кулаковська Ольга Григорівна, Романчук Паша Петрівна, Стадник Ніна Гаврилівна.
З 1979-1992 р. р. Лошковецьку восьмирічну школу очолювала Заболотна Надія Василівна. Вона була вимогливим керівником, брала активну участь в громадському житті села. Жоден концерт художньої самодіяльності не обходився без її участі.
У 80-90-х р. р. вчительський колектив поповнився молодими педагогами: Хамардюк Лариса Тарасівна, Майстерчук Валентина Андріївна, Щавінська Раїса Василівна, Рибак Надія Олександрівна, Ціхоцька Неоніла Анатоліївна, Стойник Неоніла Михайлівна, Юр’єва Діана Болеславівна, Щавінська Раїса Василівна, Щегельська Антоніна Миколаївна, Ластовська Валентина Володимирівна
Понад двадцять років існував у школі фольклорний ансамбль «Барвінець», - який об’єднав не одне творче покоління учнівської молоді. Його незмінними керівниками були Вчитель музики Мазур Василь Васильович та його дружина, вчитель математики, Мазур Лариса Тарасівна. Завдяки їм зібрано багато місцевих гаївок, веснянок, колядок, щедрівок.
На початку 1990 року розпочалося будівництво нового приміщення школи, яке вступило у дію в 1996 р. під керівництвом Побережного Івана Івановича. Просторі, світлі класи, широкі коридори, нові парти і атласи, класні дошки – обличчя нової школи. З 2000 р. – Лошковецьку загальноосвітню школу І-ІІ ст. очолила Крикун Поліна Вацлавівна.